Белый стих о ч а е


ГУНФУ ЧА

Для мене чай - це відкриття на рівні світосприйняття. Свіжості відчуття. Це реформування всесвіту. Це світло,яке ретельно висвітлює всі особистості мого особистого. Це істина. Вона прихована як зачарована красуня казкова. І в ароматі ні з чим незрівнянному я відчуваю потужність подиху у різнобарвності. Як ноти у партитурі, як зіткнення сердець,як ритм і одночасно сповідь моє пересування в чаї. Бадьоре і тонке та справжнє загоювання ран різних думок фатальних, направлення у бік гармонії з негармонійним, пліч о пліч стабільного із нестабільним, і усвідомлення як дбає сталість про непостійність. Так...

Талий сніг на галявині, перетворюючись на воду, лоскоче кущик чи деревце чаю і розпускаються бруньки гамонії безпосередності у жвавій хвацькості. Я їх тримаю в своїх долонях, хоч вже сухими, але недоторканими. У підсвідомості бажання мріяти. Як чайний лист мій корабель,мій лист в майбутнє... Насправді я розгортаю досвід, коли торкаюсь досі застиглих в самоті та прагнучих кохання грудок улуну у чахе... Знайомство з гунфу ча. Тож будемо тендітні. У нас година...

Не поспішаючи нікуди на повні груди вдихаючи цілющі сили прани, що змішані з зворушливим надшепотінням трав я завмираю свідком з'яви джина. Оживає. Нізвідки і в нікуди мене запрошує пригода сумніву в собі як в справжнім. Як Будда сиджу я нерухомо, і тільки руки будуть витончено пестити все навкруги. Бажання смакувати. Підготувала я для цього цінніший над усе та ледь помітний скарб. Вгадайте. Воду. Вона жива, живильна, чиста, свіжа...Її величність, королева балу! І водоспад Її вологості впадає прямо у чаху, а з нього в венсянбей, то — небо. За допомогою його я буду так само як з чахай викреслювати та підкреслювати дивні аромати, їх випадковість райдужно мінлива - найбільше загадкова частина чайної вистави.

Занурення у підсвідомість. Засипаю. Чай. Увага, головний герой турботи потребує. Ніби мати загортає дитину у пелюшку й колихає, так обертаю та з шаманським коливанням пробуджую його дев'ять разів. Назад шляху немає. Чекає чай на воду, щоб віддано віддатися богам та духам, залишивши мені свого відлуння смак. Зiтхання присмак. О, він змінився, зовсім інший. Як пелюстки свої троянда розпускає, так розкривається доволі дивно чай. Удруге граюся з водою. Другий настій — посвята в Дао, де венсянбей стрічається з чабей, і притаманні лише небу тумани втілюються у дощі, що зрошуючи землі змушують ожити житні ниви, так розповсюджується, втілюється дух у рідну душу , а тіло всмоктує, вбирає бездоганний клітинний досвід, налаштовується на досконалість. Поновлення у світлі безперервне. Надвитончено піклуймося про чай!

При використанні матеріала посилання на текст обов'язкове .

Чашечки вен сян бей та ча бей, що я використовую для Гунфу ча.

Фото: Чашечки вен сян бей та ча бей, що я використовую для Гунфу ча.


КЛАСИЧНИЙ ПІНЧА

... Як мавпеня залякане забулося в хащах і прагне спокою, зосереджене на собі приймає сонячні ванни, свідомість блукає у пошуках пращурів, але не тих, що в тілі його зрощували, нинішніх, а справжніх, які квіточки допомагають нюхати, тримають сутність його в долонях теплих,а душу в радості , так, не пам'ятаючи звідки та куди я, чи тіло є в мене, чи невагома, розніжена знаходжу я притулок на галявині серед оксамитових маргариток...

Заблукавши в пам'яті, сама з собою вирішила несподівано поговорити. Сама собою занурилася у підсвідомість. Та спогади з дитинства линули під час класичного пінча.

В мені сила, коли окропом в решті решт наповнюю чаху. Цю справжність я переграю в чахай , а з нього полум'яно ділюся у чабей. Звичайна спадкоємність посуду у чайній фейєрії. Блискавична постать чаю в чайнім листі, що змінює свій простір на пісні приспів , потрапляє в алхімічний пристрій, де розм'якає, мліє і втрачає форми блістер, але знаходить своє реальне Я.

Розтрушую нині в минуле. Розгортає вода сповідь про природу, що гармонійно поріднила безпосередність, розповсюджену у елементах стихій справжніх. Ось, стислий в чайнику й набрякший, виділяє чай свої рослинні світлі чари. Ти ба, у чаші справедливості запліднена вода знаходить однорідність. Та це її не остаточний стан. Навіть потрапивши у зовні однакові чашки, чай буде випромінювати смак особистий та присмак різний, та звісно аромат та післясмак. Я пригощаю дивовижним кришталевим киснем розум. Пропонувати чай — це моя пристрасть. Вшановую процес. І вгамувавши спрагу, налаштувавши новий обрій свідомості, ви звісно, обов'язково спробуйте покоштувати з посудини потрапивше у зовні м'яке, розмлівше листя...

При використанні матеріала посилання на текст обов'язкове .

Чарівні флюїди води

Фото: Чарівні флюїди води


МЕТОД ЛУ ЮЯ

Старий юнак живе у кожному коржику витриманого пуеру, сповитому у самоті під землею, сповненому набутим там до відчаю терплячим досвідом ферментації...

Відламую шматок, щільно подрібнюю, та від крихкого шепотіння в руках теплішає, і тане моє серце. Зараз розм'якне чай в воді холодній, бо шлях його з безодні у безодню, талановитий шлях... А поки, нехай він набирається вологи, змиває з себе пил, готується варитись.

Вода, насправді неземна істота, цілком свідомо, звісно, зливаючись з усім, підтримує, єднає всесвіт, дає наснагу, силу, слабкістю своєю в міцних обіймах колихає Землю. Уклін їй до землі. Заповнюю джерельною водою чайник і ставлю на вогонь. Та ж віддано сприймає полум'яні чари, від теплоти тримтить, народжує на дні посудини велику кількість маленьких бульбашок. Тож подивися поглядом дитини на дихання води, так, нібито немає науковців, дослідників до тебе,а ти перший,хто побачив космос у мікрокосмосі її очей, які з'являються завжди раптово, нізвідки, з вакууму та з середини себе самої у вигляді повітряних кульок.

Я ніби чую: клац! Ні,то не тріснув посуд. Роблю отвір в небо, кришечку відкривши, обмеження знімаю, даю можливість випаритись зовні,( потенціал води безмежний), але я граю. Відливаю в чахай частину невеличку гарячої води. Бо “молодість” її казково зберігаю. В старовину уважні люди помітили багато стадій кип'ятіння: “рачаче око”, “око краба” більше, потім “риби” велике саме, що перетворюється на “перлинні ниточки”. І все це - дивовижні бульбашки. На стадії “перлин” я повертаю “молодість” воді, що осягнула мудрість, але стала старою. Чекаю. Заново з'являються ознаки закипання й наприкінці спостерігаю “шум вітру в соснах”. Точно, він. Я чую; відчуваю себе улітку в лісі, коли доволі безтурботно лежу й дивлюся вгору, на маківки сосен. Навколо вітер тихо грає, ноти в гілках сіє, ледь-ледь шепоче, а стовбури як струни випадково скриплять замріяні.

Тональність звуку, що несе в собі вода вже змінена, тому вода готова. Готую чай. За стрілкою годинника розкручую за допомогою цзяцзи воронку, хвіст Дракона та закидаю в вир набравший чинності розмокший любий чай. І знов чекаю. Як в іграшку дитячу, де опадає штучний сніг у воду, дивлюся в свій прозорий чайничок, та бачу листя падаюче звідусіль на дно моєї іграшки-посуди. Тим часом прогріваю чайний посуд.

Скінчився листопад. Заповнюю чахай готовим ча. На просвіт янтарний колір, та у кожного в чабей бездонний досвід. Ну ж бо, гей!

При використанні матеріала посилання на текст обов'язкове .